Случайный отрывок из текста: Фарид ад-дин Аттар. Рассказы о святых. Хазрат Рабийа Басри
... Однажды Хасан, горя желанием прославиться, увидел Рабийю, как обычно, в окружении святых, подошел к ней и сказал: «Рабийа, давай покинем это собрание, устроимся посреди озера и там проведем нашу духовную беседу». Он сказал это, чтобы продемонстрировать перед остальными свою чудесную способность (подобную той, что обладал Христос, ходивший по воде). Рабийа стала уговаривать его: «Хасан, оставь свое тщеславие. Если твое искусство так сильно, что ты можешь покинуть общее собрание святых, почему бы тогда нам не взлететь вдвоем и не побеседовать в воздухе?» Рабийа предложила это, потому что обладала такой способностью, которой не было у Хасана. Он почувствовал себя виноватым. Рабийа сказала: «Знай, то, что можешь сделать ты, также доступно рыбам, а то, что предложила я, делает и муха. Реальность выше, чем это соперничество в способностях. Ищи чуда в смирении и покорности». ...  Полный текст

Эту сказку можно посмотреть на 2-х языках одновременно Выберите языки: Русский Английский Белорусский Монгольский Украинский Французский Испанский и Русский Английский Белорусский Монгольский Украинский Французский Испанский		Оцените эту сказку: 5 - Очень хорошо 4 - Хорошо 3 - Нейтрально 2 - Плохо 1 - Очень плохо Всего оценок: 92, средняя: 4.0 (от 1 до 5)

Принцеса на горошині

Жив колись один принц, і захотілось йому одружитися з принцесою, та тільки з справжньою принцесою. Він об'їздив цілий світ, щоб знайти таку, але так і не знайшов собі нареченої. Принцес було скільки завгодно, та чи були вони зовсім справжні, цього він ніяк не міг добрати. Все йому здавалось, що щось не так. От він і повернувся додому зажурений — адже він так хотів знайти справжню принцесу і одружитись.

Якось увечері розгулялась страшна негода: гуркотів грім, спалахувала блискавка, а дощ лив як з відра! Страх та й годі!

Раптом хтось постукав у міську браму, і старий король пішов відчинити.

За брамою стояла принцеса. Матінко рідна! Який вона мала вигляд під дощем та вітром! Вода збігала по її волоссі і по платтю на носки її черевиків і витікала з-під каблуків, а вона казала, що вона справжня принцеса.

«Ну, про це ми вже самі дізнаємось!» — подумала стара королева, але нічого не сказала. Вона пішла до опочивальні, скинула з ліжка усю постіль, поклала на дошки горошину, потім узяла двадцять матраців і поклала їх на горошину, а тоді ще двадцять перин з гагачого пуху.

Тут мусила принцеса проспати ніч.

Вранці її спитали, як вона спала.

— Ой, дуже погано! — мовила принцеса. — Я цілісіньку ніч на стулила очей. Хтозна-що було у моєму ліжку. Я лежала на чомусь твердому, і від цього у мене все тіло тепер у синцях! Просто жах!

Тоді всі побачили, що це справжня принцеса, якщо вона крізь двадцять матраців і двадцять пухових перин відчула горошину! Такою ніжною могла бути лише дійсна принцеса.

Принц одружився з нею, бо знав тепер напевне, що знайшов справжню принцесу, а горошина потрапила до музею, де лежить і досі, якщо її ніхто не взяв.

От яка історія була насправді!

Оцените эту сказку: 5 - Очень хорошо 4 - Хорошо 3 - Нейтрально 2 - Плохо 1 - Очень плохо
Всего оценок: 92, средняя: 4.0 (от 1 до 5)